Відомий грецький публіцист, керівник сайту Світло Фанару, експерт з міжнародних відносин Панайотіс Андріопулос розповів в ексклюзивному інтерв’ю для Духовного Фронту України про свою книгу “Греко-російське: історія влади та впливів“. У ній він докладно розглядає тривалі зв’язки Греції з Росією, а також пояснює причини певного проросійського настрою серед греків.
Доброго дня, розкажіть кілька слів про вашу книгу «Греко-російське». Чому Ви обрали саме цю тему? Як вона була сприйнята грецькою аудиторією?
Моя книга «Греко-російське» відображає, по-перше, мою любов до російської культури (філософії та мистецтва), а по-друге, мою критику і огиду до нинішнього керівництва Російської Церкви, яке люто виступало проти надання автокефалії Церкві України Вселенським Патріархатом, а тепер всіляко підтримує російське вторгнення в Україну. Я також документую вторгнення Російської Церкви в юрисдикцію Патріархату Олександрійського і всієї Африки в помсту за визнання автокефалії України.
Попри те, що Греція – цілком європейська країна, батьківщина європейських цінностей, багато хто в Греції підтримує російські аргументи. Особливо в церковній сфері. Чому, на Вашу думку, так відбувається?
Я думаю, що феномен підтримки греками Росії має глибоке коріння в минулому. Думаю, що греки, які перебувають у турецькій неволі, очікували порятунку від «світлого роду». За ідеєю, сьогодні в Греції не повинно бути такого рівня русофільства, але воно ототожнюється з антизахідництвом. Також у Греції, з боку релігійних, лівих і крайніх правих людей, лунає риторика, яка вважає, що в усьому винен Захід і що єдина сила, яка чинить опір, – це «Свята Русь». Це вважається «традиційною» і тому більш «справжньою» формою православ’я, але такою, що ґрунтується на несвободі.
Які елементи російського проникнення в церковний сектор ви виявили, зокрема в Греції?
Російське проникнення в Греції через Церкву триває вже кілька років, і були піки цього проникнення з усілякими видами спонсорства з боку Російської Церкви Грецькій Церкві: хресні ходи з реліквіями – наприклад, Хрест Андрія Первозванного з міста Патра у 2013 році подорожував Росією, Україною та Білоруссю – організація конференцій, надання стипендій, переклад грецькою мовою книг Кирила Московського і тодішнього Волоколамського Іларіона з відповідною їх презентацією, мистецькі заходи, будівництво храмів у російському стилі та багато іншого. Це була цілеспрямована і далекосяжна інфільтрація, яка, на щастя, була дещо призупинена перериванням Кирилом Московським вшанування пам’яті архиєпископа Афінського Ієроніма (через українця) та війною.
Як Ви вважаєте, які цілі переслідує Росія в церковних питаннях?
Росія своїми репресіями проти Вселенського Патріархату та інших Церков через українську автокефалію показала, що хоче домінувати у світі. Він прагне, за допомогою російського керівництва, заснувати парафії, єпархії, дієцезії та митрополії по всьому світу. Він всіляко кидає виклик першотронний Константинопольській Церкві і не визнає її провідної ролі в Православ’ї. Крім того, це було видно вже з того, що Російська Церква не брала участі у Святому і Великому Синоді Православ’я на Криті (2016 р.) і переконувала три інші Церкви також не приїжджати. Її мета – утримати якомога більше Церков у сфері свого впливу. Цікаво, що такі православні Церкви, як Румунська та Грузинська, які стикаються з хронічним російським експансіонізмом, не визнали автокефалію Церкви України. Я думаю, що багато Церков бояться російської влади.
Дехто вважає, що ця політика проникнення Російської Церкви не є сучасним явищем, а супроводжувала її протягом століть. Ви згодні з такою думкою?
Це загальновідомо і реальність це підтверджує. Це факт відомий і підтверджується тим, що це факт, який відомий і доведений. Покійний митрополит Нігерійський Олександр говорив мені в інтерв’ю, що Російська Церква роками готувала вторгнення в Африку. Але політика проникнення посилилася після падіння Константинополя під турками (1453), оскільки Росія прагнула стати «Третім Римом», хоча зараз вона стверджує, що не хотіла цього. Сьогодні Росія розвиває відносини з Ватиканом та ісламом, щоб зміцнити свої позиції в православ’ї.
Більшість українців вважає, що політична незалежність країни не може бути повністю досягнута без духовної незалежності. Як Ви прокоментуєте таку думку?
Я був у Києві в 2008 році з Вселенським Патріархом Варфоломієм, коли він здійснив свій перший візит в Україну на запрошення тодішнього президента Ющенка. Я розумів спрагу українського народу до відокремлення від Росії і, звичайно, вважаю, що це має відбутися, якщо він хоче повної свободи. Ми бачимо, що Естонія і Литва багато в чому зробили це раніше. Україна не повинна більше бути об’єктом маніпуляцій з боку Росії, доки вона сама цього не захоче. Росія звинувачує Україну в нацизмі, і саме Росія обмежує будь-яку свободу на власній території. Права людини в Росії є… гріховними. Саме тому ми бачимо, що будь-хто, хто говорить про мир в Росії, негайно переслідується. Але я думаю, що Україна зараз хоче жити вільно.
Панайотіс Ант. Андріопулос – вивчав богослов’я в Афінському університеті, візантійську та європейську музику. Викладає богослов’я в середній школі. Його статті та дослідження з богослов’я і культури публікуються в наукових збірниках і журналах. Проводить інтерв’ю з діячами Церкви, літератури та мистецтва. З 2008 року веде блог “Приватна дорога” та сайт “Світло Фанару”, які висвітлюють діяльність Вселенського Патріархату. У грудні 2021 року Вселенський Патріарх Варфоломій нагородив його титулом Найвищого Судді Великої Церкви Христової.
Συνέντευξη Παναγιώτη Αντ. Ανδριόπουλου στον Κώστα Ονισένκο για το βιβλίο του “Ελληνορωσικά” (εκδόσεις s@mizdat, 2022).
Γεια σας, πείτε μας λίγα λόγια για το βιβλίο σας «Ελληνορωσικά». Γιατί επιλέξατε το συγκεκριμένο θέμα; Πως το υποδέχθηκε το ελληνικό κοινό;
Απάντηση: Το βιβλίο μου «Ελληνορωσικά» αποτυπώνει, στο πρώτο μέρος, την αγάπη μου για τον ρωσικό πολιτισμό (φιλοσοφία και τέχνες), και στο δεύτερο μέρος την κριτική και αποστροφή μου προς την σημερινή ηγεσία της Ρωσικής Εκκλησίας, η οποία αντιτάχθηκε λυσσαλέα στην χορήγηση του Αυτοκεφάλου στην Εκκλησία της Ουκρανίας, από το Οικουμενικό Πατριαρχείο, και τώρα στηρίζει με κάθε τρόπο την εισβολή της Ρωσίας στην Ουκρανία. Επίσης, καταγράφω την εισβολή της Ρωσικής Εκκλησίας στην δικαιοδοσία του Πατριαρχείου Αλεξανδρείας και πάσης Αφρικής, ως αντίποινα για την αναγνώριση της Αυτοκεφαλίας της Ουκρανίας.
Παρά το γεγονός ότι η Ελλάδα είναι απολύτως ευρωπαϊκή χώρα, γενέτειρα των ευρωπαϊκών αξιών, αρκετοί στην Ελλάδα υποστηρίζουν τα ρωσικά επιχειρήματα. Ιδιαίτερα στον εκκλησιαστικό τομέα. Για ποιον λόγο κατά τη γνώμη σας γίνεται αυτό;
Απάντηση: Νομίζω πως το φαινόμενο των ελλήνων που υποστηρίζουν την Ρωσία έχει βαθιές ρίζες στο παρελθόν. Τότε που οι υπόδουλοι στους Τούρκους Έλληνες περίμεναν την σωτηρία από το «ξανθό γένος». Κανονικά σήμερα δεν θα έπρεπε να υπάρχει τέτοιας έκτασης ρωσοφιλίας στην Ελλάδα, αλλά αυτή ταυτίζεται με τον αντιδυτικισμό. Υπάρχει και στην Ελλάδα, από θρησκευόμενους, αριστερούς και ακροδεξιούς, μία ρητορεία που πιστεύει ότι για όλα φταίει η Δύση και ότι η μόνη δύναμη που αντιστέκεται είναι η «Αγία Ρωσία». Θεωρείται «παραδοσιακή» και γι’ αυτό πιο «γνήσια» μορφή της Ορθοδοξίας, που όμως στηρίζεται στην ανελευθερία.
Ποια στοιχεία της ρωσικής διείσδυσης στον εκκλησιαστικό τομέα έχετε εντοπίσει και ιδιαίτερα στην Ελλάδα;
Απάντηση: Η ρωσική διείσδυση στην Ελλάδα μέσω Εκκλησίας έχει αρχίσει εδώ και αρκετά χρόνια και υπήρξαν κορυφώσεις αυτής της διείσδυσης με πάσης φύσεως χορηγίες της Ρωσικής Εκκλησίας προς την Ελλαδική Εκκλησία: περιφορά λειψάνων – για παράδειγμα ο Σταυρός του Αγίου Ανδρέα από την Πάτρα ταξίδεψε σε Ρωσία, Ουκρανία και Λευκορωσία το 2013 – διοργάνωση συνεδρίων, χορήγηση υποτροφιών, μετάφραση βιβλίων στα ελληνικά του Μόσχας Κυρίλλου και του τότε Βολοκολάμσκ Ιλαρίωνα, με κατάλληλη παρουσίαση τους, καλλιτεχνικές εκδηλώσεις, ανέγερση ναών ρωσικής τεχνοτροπίας και πολλά άλλα. Ήταν μια συντονισμένη και μακρόπνοη προσπάθεια διείσδυσης, που ευτυχώς ανακόπηκε κάπως λόγω της διακοπής μνημόνευσης του Αρχιεπισκόπου Αθηνών Ιερωνύμου από τον Μόσχας Κύριλλο (εξαιτίας του Ουκρανικού) και λόγω του πολέμου.
Ποιοι θεωρείτε ότι είναι οι στόχοι της Ρωσίας όσον αφορά τα εκκλησιαστικά;
Απάντηση: Η Ρωσία με τα αντίποινα που επέβαλε στο Οικουμενικό Πατριαρχείο και στις άλλες Εκκλησίες, λόγω της Ουκρανικού Αυτοκεφάλου, απέδειξε ότι θέλει να κυριεύσει την οικουμένη. Επιδιώκει, με αρωγό την ρωσική ηγεσία, να ιδρύσει παντού στον κόσμο ενορίες, επισκοπές, μητροπόλεις. Αμφισβητεί με κάθε τρόπο την Πρωτόθρονη Εκκλησία της Κωνσταντινουπόλεως και δεν δέχεται τον ηγετικό της ρόλο στην Ορθοδοξία. Άλλωστε αυτό φάνηκε ήδη από το ότι η Ρωσική Εκκλησία δεν συμμετείχε στην Αγία και Μεγάλη Σύνοδο της Ορθοδοξίας στην Κρήτη (2016) και παρέσυρε άλλες τρεις Εκκλησίες να μην προσέλθουν επίσης. Σκοπός της είναι να κρατήσει στη σφαίρα της επιρροής της όσες περισσότερες Εκκλησίες μπορεί. Είναι ενδιαφέρον ότι Ορθόδοξες Εκκλησίες όπως της Ρουμανίας και της Γεωργίας, που αντιμετωπίζουν χρόνια την ρωσική επεκτατικότητα, δεν έχουν αναγνωρίσει την Αυτοκεφαλία της Εκκλησίας της Ουκρανίας. Νομίζω πως πολλές Εκκλησίες φοβούνται την ρωσική ισχύ.
Αρκετοί θεωρούν ότι αυτή η πολιτική διείσδυσης της ρωσικής εκκλησίας δεν είναι σημερινό φαινόμενο αλλά τη συνοδεύει για αιώνες. Συμφωνείτε με αυτή την άποψη;
Απάντηση: Αυτό είναι γνωστό και το αποδεικνύει η πραγματικότητα. Ο μακαριστός Μητροπολίτης Νιγηρίας Αλέξανδρος μου είχε πει σε συνέντευξη ότι η Ρωσική Εκκλησία προετοίμαζε την εισβολή στην Αφρική εδώ και χρόνια. Αλλά η πολιτική διείσδυσης εντάθηκε μετά την Άλωση της Κωνσταντινούπολης από τους Τούρκους (1453), αφού η Ρωσία επεδίωκε να γίνει η «Τρίτη Ρώμη» κι ας ισχυρίζεται τώρα πως δεν θέλησε κάτι τέτοιο. Σήμερα η Ρωσία αναπτύσσει σχέσεις με το Βατικανό και το Ισλάμ, για να ισχυροποιήσει τη θέση της στην Ορθοδοξία.
Μεγαλύτερο τμήμα των Ουκρανών πιστεύουν ότι η πολιτική ανεξαρτησία της χώρας δεν μπορεί να επιτευχθεί πλήρως χωρίς πνευματική ανεξαρτησία. Πως σχολιάζετε αυτή τη σκέψη;
Απάντηση: Ήμουν στο Κίεβο το 2008 με τον Οικουμενικό Πατριάρχη Βαρθολομαίο, όταν πραγματοποίησε την πρώτη επίσκεψή του στην Ουκρανία, μετά από πρόσκληση του τότε προέδρου Γιουσένκο. Κατάλαβα την δίψα που είχε ο Ουκρανικός λαός για απεξάρτηση από την Ρωσία και φυσικά πιστεύω πως θα πρέπει να γίνει αυτό, αν θέλει την πλήρη ελευθερία του. Βλέπουμε ότι το έκαναν νωρίτερα η Εσθονία και η Λιθουανία, με πολλούς τρόπους. Δεν πρέπει πλέον να χειραγωγείται η Ουκρανία από τη Ρωσία, εφ’ όσον δεν το θέλει. Η Ρωσία κατηγορεί την Ουκρανία για ναζισμό, ενώ η Ρωσία είναι αυτή που περιορίζει κάθε ελευθερία και μέσα στο έδαφός της. Τα ανθρώπινα δικαιώματα στη Ρωσία είναι …αμαρτωλή υπόθεση. Γι’ αυτό και βλέπουμε ότι όποιος μιλάει για ειρήνη στη Ρωσία, αμέσως διώκεται. Η Ουκρανία, όμως, νομίζω πως θέλει να ζήσει πια ελεύθερη.
Παναγιώτης Αντ. Ανδριόπουλος
Σπούδασε Θεολογία στο Πανεπιστήμιο Αθηνών, βυζαντινή και ευρωπαϊκή μουσική. Ίδρυσε το Καλλιτεχνικό Σύνολο «Πολύτροπον», με το οποίο παρουσιάζει στην Ελλάδα και το εξωτερικό πρωτότυπες παραγωγές μουσικής ποιητικής. Συνεργάστηκε με τον ισπανό φλαμενγκίνστα Israel Galvan στην documenta14, στο Φεστιβάλ της Αβινιόν και σε ευρωπαϊκή περιοδεία με την παράσταση La fiesta. Έχει ερμηνεύσει έργα σύγχρονων ελλήνων συνθετών και είναι ψάλτης σε κεντρικό ναό της Αθήνας. Παραλλήλως είναι καθηγητής θεολόγος σε Λύκειο. Άρθρα και μελέτες του για την θεολογία και τον πολιτισμό δημοσιεύονται σε επιστημονικούς τόμους και περιοδικά. Πραγματοποιεί συνεντεύξεις με ανθρώπους της Εκκλησίας, των γραμμάτων και των τεχνών. Διατηρεί από το 2008 το ιστολόγιο «Ιδιωτική Οδός» και το site «Φως Φαναρίου», που καλύπτει το Οικουμενικό Πατριαρχείο. Ο Οικουμενικός Πατριάρχης Βαρθολομαίος του απένειμε τον Δεκέμβριο του 2021 το οφφίκιο του Άρχοντος Δικαιοφύλακος της Μεγάλης του Χριστού Εκκλησίας.
